<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?>
<rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>Видавництво ЛИС &#187; Книги опт</title>
	<atom:link href="http://foxpublishing.in.ua/category/knigi-opt-ukraina/feed/" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>http://foxpublishing.in.ua</link>
	<description>Книги за ціною видавця</description>
	<lastBuildDate>Mon, 13 Jan 2025 06:33:40 +0000</lastBuildDate>
	<language>uk</language>
	<sy:updatePeriod>hourly</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>1</sy:updateFrequency>
	
		<item>
		<title>Шахер-махер по-київськи. Агнесса Капрел&#8217;янц</title>
		<link>http://foxpublishing.in.ua/shaher-maher-po-kiyivski-agnessa-kaprelyants/</link>
		<comments>http://foxpublishing.in.ua/shaher-maher-po-kiyivski-agnessa-kaprelyants/#comments</comments>
		<pubDate>Sun, 10 Nov 2019 13:32:35 +0000</pubDate>
		<dc:creator>kaprel</dc:creator>
				<category><![CDATA[Non-fiction]]></category>
		<category><![CDATA[Книги опт]]></category>
		<category><![CDATA[Новинки]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://foxpublishing.in.ua/?p=1654</guid>
		<description><![CDATA[<div style="float: right; margin: 0px 0px 5px 5px;"><img width="112" height="150" src="http://foxpublishing.in.ua/wp-content/uploads/2019/11/SHaher-maher-po-kiyivski-Agnessa-Kaprelyants-e1620047825605-112x150.jpg" class="attachment-thumbnail wp-post-image" alt="Шахер-махер по-київськи Агнесса Капрел&#039;янц" title="Шахер-махер по-київськи Агнесса Капрел&#039;янц" /></div>ціна книги- 240,00 грн.<br/><br/>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<div style="float: right; margin: 0px 0px 5px 5px;"><img width="112" height="150" src="http://foxpublishing.in.ua/wp-content/uploads/2019/11/SHaher-maher-po-kiyivski-Agnessa-Kaprelyants-e1620047825605-112x150.jpg" class="attachment-thumbnail wp-post-image" alt="Шахер-махер по-київськи Агнесса Капрел&#039;янц" title="Шахер-махер по-київськи Агнесса Капрел&#039;янц" /></div><div class="wpshop_bag wpshop_post_block">
	<input type='hidden' name="wpshop-good-title-1654" value='Шахер-махер по-київськи. Агнесса Капрел&#039;янц'/>
	<div class="wpshop_buy">
		<table cellpadding="5" cellspacing="0" border="0" width="100%">
						<tr>
										<td class="wpshop_caption">
						<a style="cursor: pointer" href="#" onclick="javascript:addtocart('1654', '', 'http://foxpublishing.in.ua/shaher-maher-po-kiyivski-agnessa-kaprelyants/', '240', 1,'1'); return false;;" style="font-weight:bold;"></a>
					</td>
															<td class="wpshop_price">
						240 грн.					</td>
										<td class="wpshop_count">
						<input maxlength='3' type='text' value='1' name='goods_count_1654_1' size='3' />
					</td>
					<td class="wpshop_button">
						<a href="#" onclick="addtocart('1654', '', 'http://foxpublishing.in.ua/shaher-maher-po-kiyivski-agnessa-kaprelyants/', '240', 1,'1'); return false;" class="arrow_button" alt="Додати" title="Замовити"></a>
					</td>
				</tr>
				</table>
	</div>
</div><address><img class="alignleft size-thumbnail wp-image-1681" title="Шахер-махер по-київськи" src="http://foxpublishing.in.ua/wp-content/uploads/2019/11/SHaher-maher-po-kiyivski-6-e1573413178299-116x150.png" alt="" width="116" height="150" /></address>
<address>Автор: <strong>Агнесса Капрел&#8217;янц</strong></address>
<address>Видавництво: <strong>&#8220;Видавництво Лис&#8221;</strong></address>
<address>Рік видання: <strong>2020</strong></address>
<address><strong></strong>Мова: <strong>українська</strong> сторінок:<strong> 86</strong></address>
<address>ISBN: <strong>978-1234-5678-9-7</strong></address>
<address><span id="more-1654"></span></address>
<address><a href="http://foxpublishing.in.ua/shaher-maher-po-kiyivski-agnessa-kaprel-yants/shaher-maher-po-kiyivski-agnessa-kaprelyants-2/" rel="attachment wp-att-2017"><img class="alignleft size-medium wp-image-2017" title="Шахер-махер по-київськи Агнесса Капрел'янц" src="http://foxpublishing.in.ua/wp-content/uploads/2019/11/SHaher-maher-po-kiyivski-Agnessa-Kaprelyants-e1620047825605-225x300.jpg" alt="" width="225" height="300" /></a> </address>
<p> <!--more--></p>
<p>Книга містить QR-коди на документальні фільми та публікації.</p>
<p>Оповідання написані за мотивами статей з газет «КіевлянинЪ», «Киевское слово», «Биржевые ведомости», «Киевская Биржа», «Киевская мысль» за період 1864-1915 років.</p>
<p>Збіг прізвищ та місць проживання є виключно випадковим.</p>
<p>Зміст</p>
<p><strong>№ 1. Концертмейстери / </strong><strong>№ 2. Аукціон небачених щедрот / </strong><strong>№ 3. Випарувався вщент / </strong><strong>№ 4. Торф’яна церемонія / </strong><strong>№ 5. Хазука для присяжних / </strong><strong>№ 6. Пампушкові війни / </strong><strong>№ 7. «Хто візьме білетів пачку…» / </strong><strong>№</strong><strong> 8. </strong><strong>Оселедцевий олігарх / </strong><strong>№ 9. Хиби педагогіки / </strong><strong>№ 10. «Королева-мати» / </strong><strong>№ 11. «Вам посилка із Шанхаю» / </strong><strong>№ 12. Математика не в школі / </strong><strong>№ 13. Клуб «закінчених» бенефіціарів / </strong><strong>№ 14. Небажане придбання / </strong><strong>№ 15. Постраждав від оселедця / </strong><strong>№ 16. Вітаю сердечно! / </strong><strong>№ 17. Нервова публіка / </strong><strong>№ 18. Модні </strong><strong>ґешефти / </strong><strong>№</strong><strong> 19. <strong>Стелляж, есконт / </strong></strong><strong>№ 20. Цукровий післясмак / </strong><strong>№ 21. Тяжка банкірська доля / </strong><strong>№ 22. Київ-Західний Казахстан</strong></p>
<p><strong><em>                                                     </em></strong><strong><em>«На мою думку, кожне наше життя зокрема могло                                                                             б бути  мистецтвом, одначе стає лише гешефтом».</em></strong></p>
<p><em>                                                                                                                    /Ольга Кобилянська, 1956/</em></p>
<p><strong>№ 1. Концертмейстери                                                                                                                   </strong></p>
<p>Чому зі століття в століття окремі особистості людського товариства з маніакальною впертістю вигадують нові-старі закони цивільного, податкового, митного права, і цим примушують інших персонажів цього ж співтовариства із такою ж завзятістю та впертістю порушувати все вищезгадане.</p>
<p>Ця нескінченна боротьба «з вітряками» забирає стільки сил та часу, і так гальмує рух до розвинутого, творчого цивілізованого «прекрасного далека», що вже ніхто і нікуди не їде! Повзе – можливо, якось там шкандибає – може бути. Але так, щоб летіти, а тим більше віііільнооо парити – та де там&#8230;</p>
<p>До того ж, куди податись тим, хто вперто таки наполягає на індивідуальному, але саме вільному творчому парінні? Що ж їм залишається? Тільки, як в мініатюрі Михайла Жванецького про життєвий шлях музикантів за часів СРСР:</p>
<p>«Консерватория, аспирантура, мошенничество, афера, суд, Сибирь. Консерватория, частные уроки, еще одни частные уроки, зубные протезы, золото, мебель, суд, Сибирь. Консерватория, концертмейстерство, торговый техникум, зав. производством, икра, крабы, валюта, золото, суд, Сибирь. Может что-то в консерватории подправить?»</p>
<p>Дійсно! Ну що складного один раз в п’ять або десять, да хоча би й двадцять років, зібратись усім «оркестром», прописати «ноти» і «музичити хоч до дірок» чесно та завзято. Принагідно заощадивши купу грошей на інституціях залякування і покарання. Та, куди там!</p>
<p>А власне, навіщо? «Музики» вже чудово підлаштували «інструменти», за довгі роки напівпідпілля погодили з «диригентами» свої status quo. Пам&#8217;ятаєте, як в СРСР казали: «Ми вдаємо, що працюємо, а вони вдають, що нам платять». Або сучасний варіант: ми вдаємо, що платимо податки, а вони вдають, що живуть на зарплатню чиновника, хоча теперішні «вони» навіть не ускладнюють себе вдаванням. А дарма, бо саме ця обставина (через особливості людської вдачі) неминуче призводить до чергової катастрофічної «какофонії» в «музичному» співтоваристві. Звукова революційна хвиля на своєму шляху змітає не лише «концертмейстерів» з «диригентами» та «музиками», але і мирних працівників «суфлерської комори» укупі з усім «глядацьким залом» та «гардеробом» на додаток.</p>
<p>Здавалося би, ось він – доленосний час, ось вона – можливість розгорнути систему «до громадян передом, а до лісу – задом». Але минає рік-два, і дідькова конструкція знову повертається в своє первинне положення.  І що ми з вами бачимо? І як нам з цим, даруйте, анти-обличчям розмовляти, коли орган слуху стирчить десь там, у далекій вишині? Звичайно, «вони» знову нас не чують, і нам залишається: «консерватория, аспирантура, мошенничество, афера, суд&#8230;»? На щастя, хоча б Сибір відвалився.</p>
<p><strong>«</strong><strong>Во вторник 15 марта в зале музыкального училища состоялось первое квартетное собрание. Г. Шевчик, распоряжающийся устройством квартетных собраний, поручил партии альта и второй скрипки своим наиболее выдающимся ученикам г.г. Секару, Сербулову и Палице. Так что в нынешнем своем составе наш квартет вполне приличен. </strong></p>
<p><strong>Второй шаг «по пути прогресса» в деле квартетных собраний &#8211; это сокращение программ. Камерная музыка, для наслаждения которою требуется больше внимания, чем для всякой другой, в больших порциях чрезвычайно утомляет слушателя. В прежние времена, когда в один вечер исполнялось три &#8211; четыре квартета или трио целиком, внимательный слушатель выходил из «собрания» совершенно разбитым. </strong></p>
<p><strong>В заключение обращаюсь с просьбой к нашим почтенным квартетистам, которую со мной разделяют многие любители музыки: нельзя ли как-нибудь избегать настраивания инструментов между частями одного и того же музыкального произведения. Напиливание пустых квинт действует в этом случае подобно вылитому на голову ушату холодной воды.</strong><strong>»</strong> /«КіевлянинЪ» № 61, 1883 р./</p>
<p>Сучасний «внимательный слушатель» страждає не тільки від «напиливания пустых квинт». За даними Організації Об&#8217;єднаних Націй щороку при зростанні населення на 1% кількість злочинів зростає на 5%! Така тенденція не додає решткам людства непохитності в дотриманні законів суспільного співіснування.</p>
<p>Тому, цікаво ще дещо: чому, навіть не дивлячись на таку злочинну тенденцію, норовисті персонажі найчастіше перебувають у меншості? Чому це більшість населення покірно й чесно працює на заводах, в крамницях та офісах, приносячи користь суспільству, зарплатню собі, а дивіденди власникові? І лише ці «концертмейстери» псують нам усю статистику, зосередившись виключно на кінцевій складовій – дивідендах «мені, знову мені».</p>
<p>Чим деякі особини нашого співтовариства так докорінно відрізняються від добропорядної більшості? Може, перші мають невідому генетичну ваду, яка продукує невгамовну неслухняність?</p>
<p>Якщо дивитись на цю рису людської вдачі з точки зору еволюції, то законослухняний громадянин — це наш природний, вільний вибір, чи нав&#8217;язана соціумом неприродна модель поведінки? Якщо покірливість чинним законам суспільства є такою, що склалась історично і допомогла людству запанувати на Землі, то чому впродовж десятків тисячоліть еволюція не позбулася нечисленних представників Homo Sapiens асоціального типу поведінки? Навіщо вони їй потрібні?</p>
<p>Механізми природи раціональні, повільно, але неминуче вони анулюють непотрібні опції генеруючи нові, необхідні для виживання виду. Чому ж в даному випадку цього не сталось? Навпаки, в XXI столітті зафіксована світова тенденція зростання чисельності порушників закону?</p>
<p>Може неслухняність як раз і є нашою природною опцією, що генерує прогрес взаємовідносин «індивід &#8211; соціум»? Вам не здається, що якби не ця купка вічно незгодних, чи то з політичним устроєм, чи то з соціальним життям, то ми б з Вами, доброчесний Читачу, й досі жили б при «рабовласницькому» устрої? Хоча, деякі товариші й сьогодні зітхають по ньому з тугою…</p>
<p>У широкому сенсі до непокірних можна зарахувати представників вельми гідних професій. Наприклад:</p>
<p>винахідників – індивідів, які не згодні з тим, як щось робилося до них;</p>
<p>новаторів – людей, які не згодні з тим, як прийнято було робити до них;</p>
<p>авантюристів – людей з пристрасним бажанням пізнавати незвідане;</p>
<p>аферистів – людей, що не бажають служити, але бажають красиво жити за рахунок покірних службовців;</p>
<p>шахраїв та інших суто кримінальних елементів, що ігнорують і владу, і її слухняних громадян, але бажають процвітати за рахунок перших та других.</p>
<p>Не йдеться про особливо небезпечних злочинців, тим більше, про організовану злочинність, оскільки це та ж система поневолення, тільки більш жорстока її версія.</p>
<p>Ця книга про «вільних стрільців», суб&#8217;єктів індивідуальної підприємницької діяльності кримінального сегменту ринку.</p>
<p>Якщо винахідники й новатори викликають у співгромадян частіше захват, то останні категорії незгодних – засудження, і лише в окремі моменти соціальних потрясінь, непокірність раптом стає масовою.</p>
<p>А починається все з такого собі безневинного запитання: навіщо мені, доброчесному підприємцю, платити податки в таку далеку, примарну, державну скарбницю, коли її (скарбницю) потім, вельми реально, розкрадають можновладці всіх рангів, і навіть те мізерне, що дивом залишається, так і воно використовується не на захист мене – справного платника податку, а навпаки, задля фінансування погромів мого будинку, моєї крамниці? Якось зовсім вже незручно виходить, коли постраждала сторона сама оплачує свої ж власні збитки та каліцтва, причому двічі. Ви згодні?</p>
<p>Можливо саме так розмірковували тютюнові фабриканти, коли в 1883 році в їхні голови завітала схема мінімізації податкового тягаря, зокрема, в частині акцизу на тютюн.</p>
<p>Газета «КіевлянинЪ» в №191 за 1883 рік повідомляла саме про це:</p>
<p><strong>«Нам передают следующие усовершенствованные способы обхода акцизной пошлины на табак, производимые некоторыми фабрикантами в уездных городах и местечках. </strong></p>
<p><strong>Лавочник в числе своих покупателей имеет таких, относительно которых он убежден, что они не предадут его плутням известности; такими покупателями бывают его соплеменники и постоянные покупатели его лавки. При продаже таким лицам табаку лавочник производит следующую операцию: края коробки у дна разрезываются таким образом, что бандероль, которая наклеена на боку коробки, остается целой; табак покупатель забирает в бумагу, а пустая коробка с целой бандеролью – на фабрику; там в коробку снова набивается табак и разрезанные края искусно заклеиваются узкой полосой цветной бумаги. </strong></p>
<p><strong>Операции подобного рода распространены в значительной степени, но еще более распространены плутни следующего рода.</strong></p>
<p><strong>Как мы уже сказали, бандероль обхватывает коробку не по середине, а у краев; таким образом находящийся на крышке коробки ярлык заклеивается бандеролью только, с одной стороны. При выпуске табаку из фабрики фабрикант наклеивает на высшие сорта табаку ярлыки низших сортов, сообразно с которыми и наклеиваются бандероли низшей стоимости. По выпуске табаку из фабрики берутся другие ярлыки сообразно с действительной ценой табаку, с одной стороны эти ярлыки обрезываются и затем наклеиваются так, чтобы закрыть первые ярлыки, и чтобы край нового ярлыка совпал с краем бандероли; это производится так искусно, что совершенно незаметно для глаза. </strong></p>
<p><strong>Эта проделка основывается на том, что при поверке табаку в лавке не обращают внимания, соответствует ли бандероль цене табаку, а только смотрят, есть ли на табаке бандероль. Обе эти проделки будут невозможны в том случае, если коробка будет оборочена в целый листок бумаги, на котором будет отпечатана цена табаку и наклеена бандероль».</strong></p>
<p>Чи враховані були редакційні удосконалення, та чи не перевищили додаткові витрати на папір доходів від акцизних марок? Невідомо. Але відомо, що споживачі, не те що б не засуджували економічних правопорушників, а навіть вітали, тому що могли купити якісний тютюн за менші гроші. І що їм до того акцизу? І це наводить на думку: а наскільки законослухняні громадяни – законослухняні?</p>
<p>Уявіть собі, шановний Читачу, якби Ви раптом опинились в приміщенні банку перед відкритим навстіж сейфом повним грошей, при суцільній відсутності людей, камер, більш того, ніхто і ніколи не дізнається про Ваші дії. Якщо Ви релігійна людина, то «голос з небес» каже, що прощає геть усе! У Вас є п’ять хвилин, що зробите: візьмете чужі гроші, чи вийдете з банку при своїх? Чи не завітає до Вашої глибоко доброчесної та сумлінної голови така собі думка, що банкіри далеко небідні люди, банківські вклади громадян надійно застраховані, а Ви (ясна річ) розділите ці гроші з нужденними. І взагалі, якщо ніхто на цьому світі не дізнається, а на тому – пробачають, то може і забути (хвилинок на шість) про законослухняність?</p>
<p>Я провела маленьке нерепрезентативне опитування серед випадкових людей, друзів, знайомих. Результат такий: з десяти опитаних, двоє не взяли б грошей через негативний особистий досвід, один – не визначився, а семеро – полегшили б банківський сейф на більшу або меншу суму. А як би вчинили Ви?…………….………………….</p>
<p>Вкрасти чуже – це приклад активної дії, а не віддати своє – дія пасивна, яка не вимагає надзусиль, але й тут є нюанси.</p>
<p><strong>«</strong><strong>Систематическое обкрадывание казны. Утаивание цены сделки по продажи земли, имений. Например, недавно на одной из самых бойких улиц Киева домовладелец Э. продал З. участок земли по 50 руб. за сажень. В купчей решено было указать 22 руб. за сажень, потому и пошлины было взято </strong><strong>с </strong><strong>8000</strong><strong> </strong><strong>руб. вместо действительной </strong><strong>с </strong><strong>18150</strong><strong> </strong><strong>руб. </strong></p>
<p><strong>Казна от этой утайки потеряла 400</strong><strong> </strong><strong>руб., но потерял также и продавец 3000 руб., благодаря тому, что покупатель, получив купчую, удовлетворил его только суммой в купчей показанною» </strong><strong>/</strong>«КіевлянинЪ» №13, 1883 год/.</p>
<p>А як Ви, законослухняний Читачу вчиняли в своєму житті? Чи повна вартість фігурувала у вашому договорі купівлі-продажу? Так отож…</p>
<p>Здається, саме неслухняність є нашою природною та вкрай необхідною інстинктивною опцією. Ця риса сформувалась в людині ще з доісторичних часів і зберіглася дотепер саме тому, що є спадковою рисою для виживання індивідуума, роду, виду за будь-яких минулих чи прийдешніх катастрофічних змін. В більш-менш спокійний час, за наявності високої активності, цю опцію треба постійно пригнічувати, тому заведено засуджувати порушників закону. І тільки в часи соціальних потрясінь кількість незгодних «з лінією партії» зростає до 10-15 відсотків, саме вони генерують революційний зсув суспільства, а потім знову настає затишшя на невизначений термін. Тому влада зазвичай поблажлива до різноманітних крадіїв, шахраїв (за винятком крадіїв її держаного майна) та неймовірно безжальна до політичних опонентів.</p>
<p>Чи Ви не згодні? ………………………………………..</p>
<p>Далі ще веселіше, але вже за грощі <img src='http://foxpublishing.in.ua/wp-includes/images/smilies/icon_smile.gif' alt=':)' class='wp-smiley' /> </p>
<form action="https://www.liqpay.ua/api/3/checkout" method="POST" accept-charset="utf-8"><input type="hidden" name="data" value="eyJ2ZXJzaW9uIjozLCJhY3Rpb24iOiJwYXkiLCJwdWJsaWNfa2V5IjoiaTg0Njc0MDAxMjc0IiwiYW1vdW50IjoiNjAiLCJjdXJyZW5jeSI6IlVBSCIsImRlc2NyaXB0aW9uIjoi0KjQsNGF0LXRgC3QnNCw0YXQtdGAINC/0L4t0LrQuNGX0LLRgdGM0LrQuCIsInR5cGUiOiJidXkiLCJzZXJ2ZXJfdXJsIjoiaHR0cDovL2ZveHB1Ymxpc2hpbmcuaW4udWEvc2hhaGVyLW1haGVyLXBvLWtpeWl2c2tpLWFnbmVzc2Eta2FwcmVsLXlhbnRzLyIsImxhbmd1YWdlIjoicnUifQ==" /><br />
<input type="hidden" name="signature" value="Qzc3OruRXJKk2sBznW5+hv6R238=" /><br />
<button style="border: none !important; display: inline-block !important; text-align: center !important; padding: 7px 20px !important; color: #fff !important; font-size: 16px !important; font-weight: 600 !important; font-family: OpenSans, sans-serif; cursor: pointer !important; border-radius: 2px !important; background: #b72b2b !important;" onmouseover="this.style.opacity='0.5';" onmouseout="this.style.opacity='1';"><br />
<img style="margin-right: 7px !important; vertical-align: middle !important;" src="https://static.liqpay.ua/buttons/logo-small.png" alt="" name="btn_text" /><br />
240 UAH</button></form>
<br/><br/>]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://foxpublishing.in.ua/shaher-maher-po-kiyivski-agnessa-kaprelyants/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Конной дорогой Бабеля. Агнесса Капрельянц</title>
		<link>http://foxpublishing.in.ua/konnoy-dorogoy-babelya/</link>
		<comments>http://foxpublishing.in.ua/konnoy-dorogoy-babelya/#comments</comments>
		<pubDate>Mon, 16 Jan 2017 14:56:12 +0000</pubDate>
		<dc:creator>kaprel</dc:creator>
				<category><![CDATA[Non-fiction]]></category>
		<category><![CDATA[Електронні книги]]></category>
		<category><![CDATA[Книги опт]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://foxpublishing.in.ua/?p=1431</guid>
		<description><![CDATA[<div style="float: right; margin: 0px 0px 5px 5px;"><img width="105" height="150" src="http://foxpublishing.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/Konnoy-dorogoy-Babelya4-105x150.jpg" class="attachment-thumbnail wp-post-image" alt="Конной дорогой Бабеля" title="Конной дорогой Бабеля" /></div>цена 120,00 грн.<br/><br/>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<div style="float: right; margin: 0px 0px 5px 5px;"><img width="105" height="150" src="http://foxpublishing.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/Konnoy-dorogoy-Babelya4-105x150.jpg" class="attachment-thumbnail wp-post-image" alt="Конной дорогой Бабеля" title="Конной дорогой Бабеля" /></div><div class="wpshop_bag wpshop_post_block">
	<input type='hidden' name="wpshop-good-title-1431" value='Конной дорогой Бабеля. Агнесса Капрельянц'/>
	<div class="wpshop_buy">
		<table cellpadding="5" cellspacing="0" border="0" width="100%">
						<tr>
										<td class="wpshop_caption">
						<a style="cursor: pointer" href="#" onclick="javascript:addtocart('1431', '', 'http://foxpublishing.in.ua/konnoy-dorogoy-babelya/', '120', 1,'1'); return false;;" style="font-weight:bold;"></a>
					</td>
															<td class="wpshop_price">
						120 грн.					</td>
										<td class="wpshop_count">
						<input maxlength='3' type='text' value='1' name='goods_count_1431_1' size='3' />
					</td>
					<td class="wpshop_button">
						<a href="#" onclick="addtocart('1431', '', 'http://foxpublishing.in.ua/konnoy-dorogoy-babelya/', '120', 1,'1'); return false;" class="arrow_button" alt="Додати" title="Замовити"></a>
					</td>
				</tr>
				</table>
	</div>
</div><h2 style="text-align: left;">Конной дорогой Бабеля</h2>
<address> Автор: <strong>Агнесса Капрельянц</strong><br />
Издательство: <strong>&#8220;Видавництво Лис&#8221;</strong></address>
<address>Год издания: <strong>2017</strong><br />
Язык: <strong>русский</strong><br />
Тип обложки:<strong> </strong><strong>твердый переплет</strong></address>
<address>Формат:<strong> 61</strong><strong>х86/16</strong><strong> </strong><br />
Вес:<strong> 400г. </strong><br />
Страниц:<strong> </strong><strong>224</strong></address>
<address>ISBN: <strong>978-966-97612-0-0</strong></address>
<address><span id="more-1431"></span>Автор ищет ответы на вопросы: &#8220;Почему Семен Михайлович <strong>Буденный</strong> возненавидел Исаака Эммануиловича <strong>Бабеля</strong> лютой ненавистью? Кем были <strong>красноармейцы</strong> до своей активной конной деятельности, и почему они вместо того, чтобы возделывать внезапно обретенную, долгожданную землю, вскочили на коня по понеслись по стране? Почему <strong>украинские крестьяне Волыни, Полесья, Галичины</strong> оказались для буденновцев &#8220;<strong>неимоверной контрой</strong>&#8220;? Какова история взаимоотношений представителей <strong>разных народов, живущих не одну сотню лет в Украине</strong>? И еще многие &#8220;почему?&#8221;<!--more--></address>
<div id="attachment_1475" class="wp-caption alignleft" style="width: 368px"><a href="http://foxpublishing.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/Konnoy-dorogoy-Babelya4.jpg" rel="lightbox[1431]" title="Конной дорогой Бабеля"><img class="wp-image-1475" title="Конной дорогой Бабеля" src="http://foxpublishing.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/Konnoy-dorogoy-Babelya4.jpg" alt="" width="358" height="507" /></a><p class="wp-caption-text">Конной дорогой Бабеля</p></div>
<p>&nbsp;</p>
<p><!--more--></p>
<p>Содержание</p>
<p>глава I. Бабель vs Будденный<br />
глава II. Поклонения молчунов<br />
глава III. Лаборатория имени Ленина<br />
глава IV. Иногородние<br />
глава V. Затонувшие в винных погребах<br />
глава VI. Не скакала ваша бабушка Полесьем Украины?<br />
глава VII. Стражи мадам Пандоры<br />
глава VIII. Закрыт за ненадобностью<br />
глава IX. Спутник, блины и погром<br />
глава X. Табличкой вовнутрь<br />
глава XI. Не мешая дышать другим<br />
глава XII. Им был вреден свежий воздух полей<br />
глава XIII. Голова для думания<br />
глава XIV. Понимающие люди Житомира<br />
глава XV. Троцкий и Бронштейн<br />
глава XVI. Сидящие за татар<br />
глава XVII. В чем правда, всемилостивейший пан?<br />
глава XVIII. Улица имени Розы Люксембург<br />
глава XIX. На чистейшей латыни<br />
глава XX. Жажда наживы затмила разум<br />
глава XXI. Специалисты Гощи<br />
глава XXII. Не тебе очкастому<br />
глава XXIII. Переэкзаменовки закончились<br />
глава XXIV. Транзит: Полтава-Харьков-Ташкент-Горловка<br />
глава XXV. Философский пароход<br />
глава XXVI. И еще полстаканчика<br />
глава XXVII. С кипятильником в голове<br />
глава XXVIII. Фокусники от ЦК<br />
глава XXIX. 2-я конная армия<br />
глава XXX. Самая бескровная революция</p>
<p><strong>Уважаемый Читатель!</strong></p>
<p>В рассказе Исаака Эммануиловича Бабеля «Справедливость в скобках» есть слова напутствия писателям: «Не надо уводить рассказ в боковые улицы. Не надо этого делать, даже и в том случае, когда на боковых улицах цветет акация и поспевает каштан».<br />
Бабель бесконечно прав. Но так уж случилось, дорогой читатель, что наше исследование, будучи неимоверно любопытным, само отправилось гулять боковыми улочками, сквериками и переулочками на каждом повороте задаваясь вопросом: а почему?<br />
Почему Семен Михайлович Буденный после публикации первых рассказов цикла «Конармия» возненавидел Исаака Эммануиловича Бабеля лютой ненавистью? Кем были конармейцы до своей активной конной деятельности, и почему они вместо того, чтобы возделывать внезапно обретенную землю вскочили на коня и помчались по стране? Почему украинские крестьяне Волыни, Полесья, Галичины оказались для буденновцев «неимоверной контрой»? Каким был к 1920 году национальный состав жителей Украины? Какова история взаимоотношений представителей разных народов, живущих не одну сотню лет на украинской территории? И еще многие другие «Почему?».</p>
<p>Ответы будем искать по пути следования Первой конной армии, вооружившись дневником и рассказами И.Э. Бабеля.</p>
<p><strong>Вместо эпилога</strong><br />
<strong></strong></p>
<p><strong>Запитання і відповідь Блаженішого Любомира Гузара.</strong><br />
«21 квітня 2016, 13:31:14 press@ugcc.org.ua» запитання до Блаженішого Любомира Гузара</p>
<p>Доброго вечора! Прошу пробачення, бо пишу до Блаженішого пана Любомира та взагалі до Церкви вперше… Вивчаючи історію Поділля в період 1920 року, намагаюся зрозуміти, як повинні були би діяти представники різних національностей, зокрема євреї, поляки, українці, щоб водночас не зрікатися своєї національної ідентичності та не викликати непорозуміння, страх та агресію у інших народів? Яким чином не асимілюватися, але і не відокремитись, наражаючись на небезпеку? Це питання актуальне і зараз, бо влада завжди буде розділяти народ за національною, релігійною, партійною приналежностями. Як запобігти того жахіття, яке було на цій землі у 1918-1920 роках і далі?<br />
Дякую Вам. Дуже сподіваюся на відповідь.<br />
З повагою, Агнесса Капрел’янц».</p>
<p>«5 травня 2016, 16:00:39<br />
Card. Husar’s Secretary – Відповідь Блаженійшого Любомира!<br />
Високоповажна Пані Агнессо!<br />
Христос Воскрес! Буду старатися відповісти на Ваше питання, хоча я не цілком певний, що правильно його зрозумів.<br />
Мушу дуже щиро признатись, що для мене ситуація під час і після Першої світової війни та сьогодні – дуже подібні. Період Першої світової війни – це був час розпаду Австрійської імперії, яка до 1914 року складалася з багатьох народів та країн. Назагал толерантний підхід Австрійської влади давав можливість усім цим народам якось мирно співжити, хоча на переломі XIX –XX століть усюди почали кипіти націоналістичні прагнення.<br />
Після Першої світової війни та розпаду Імперії на карті Європи у східних та центральних регіонах появилося багато незалежних держав. Ми, українці, також пробували мати свою незалежну державу. Але нам це не вдалося. В результаті, українські землі на схід від Збруча попали під радянський, практично російський вплив. Західну Україну інтегрували у новостворену Польську державу.</p>
<p>Це все сказано дуже загально.<br />
Сьогодні, після розпаду Радянської імперії, постала незалежна самостійна Українська держава, яка через Ялтинські та Сталінські рішення не покриває цілої етнічної території, але все ж таки є територіально великою, а щодо населення – досить чисельною державою. Ця держава включає, крім чисто українського елементу, також групи іншого національного походження. Ми не є одинокою державою з таким складом населення.<br />
Моя відповідь на Ваше питання буде полягати головно на моїм зрозумінні існування держави, в якій є присутні також групи різного національного походження. Отже, існує держава з одною державною мовою. Кожний громадянин повинен володіти державною мовою, але щонайменше її добре розуміти. В усіх школах учні вивчають українську мову та пізнають докладно українознавчі предмети. На університетському рівні уся навчальна та наукова праця відбувається українською мовою. Винятком тут можуть бути тільки особливо запрошені чужомовні спеціалісти. Кожна національна група має право вивчати свою рідну мову, історію та плекати свою культуру, крім задовільного знання української мови та культури. Усі громадяни та постійні резиденти мусять зберігати українське законодавство. Тимчасові жителі чужого походження повинні шанувати державні закони. Усі громадяни можуть мати тільки один паспорт – український. Дуже важним є патріотичне виховання всіх громадян.<br />
Шановна Пані Агнессо, я начеркнув мою відповідь. Вона не є повна, але думаю, що вистачає як загальне поняття…<br />
Бажаючи многих божих благодатей, остаюсь щиро відданий у Христі-Господі<br />
ЛЮБОМИР».</p>
<p>глава I</p>
<p>Бабель vs Буденный</p>
<p>«Литературный дегенерат! Заставить читателя поверить в старые сказки, что наша революция делалась не классом, выросшим до понимания своих классовых интересов и непосредственной борьбы за власть, а кучкой бандитов, грабителей, разбойников и проституток, насильно и нахально захвативших эту власть».<br />
Сия гневная тирада вырвалась из уст легендарного командарма Первой конной армии Семена Михайловича Буденного и свалилась на голову Исаака Эммануиловича Бабеля после публикации в 1924 году в журнале «Красная новь» его рассказа «Сашка Христос». И хотя произведения Бабеля о походе Первой конной начали выходить в свет с 1923 года, «буря грянула» только после рассказа «Сашка Христос». Почему? Что там было столь раздражающего?<br />
Дело в том, что Исаак Бабель знал Семена Буденного лично, и знание это не добавляло последнему ни уважения, ни симпатии. Можно даже сказать, что Бабель испытывал к Буденному неприязнь и неуважение. Потому и обозначил его, как выслужившегося вахмистра. Ну и что? Семен Михайлович действительно служил в царской армии, дослужился до вахмистра, правда головокружительную карьеру маршала он сделал уже в Красной армии. Но не все было так безоблачно, как может показаться с первого взгляда. На пути от вахмистра до командарма товарищ Семен прикладывал столько усилий, устраняя, в том числе и физически, своих конкурентов (ростовское дело Б.М. Думенко), так старательно приукрашивал неприятные факты своей биографии ради создания образа единственного, легендарного командира 1-й конной армии, и вдруг Бабель со своими рассказами.<br />
Посудите сами, если бы вы в молодые годы занимались гоп-стопом от революции, а спустя некоторое время пожелали сменить амплуа и засиять, как светский лев, – зачем вам неприглядные откровения какого-то там Бабеля?</p>
<p>Но так уж устроено в жизни, что правда имеет свойство всплывать, причем в самый неподходящий момент для того, кто ее скрывает. Командарма уже буквально причислили к «лику святых» от Советов и вдруг появляется речистый свидетель: «Грабил, насиловал, убивал мирных жителей, сидел в командных кустиках кто?» И ведь не остановить, последующие рассказы («Вдова», «Письмо», «Берестечко», «Истории одной лошади») также ни почета, ни уважения не приумножили, мягко говоря. Пришлось Буденному снова, как в недалеком прошлом, скоренько организовывать письма-протесты от неимоверно возмущенных масс бывших красноармейцев: «Оскорбить командарма, героическую личность! И кто!? Какая-то Бабель», да он и на передовой ни дня не был, все лето просидел в тыловом обозе. Вся писанина – вранье и клевета на нашего родного советского героя!» Вот так!<br />
Закончилось бы все это для Бабеля быстро и плачевно, если бы не его учитель и покровитель Максим Горький. Единственный литератор, опекаемый властью рабоче-крестьянских классов и интеллигентской прослойки. До класса интеллигенция очевидно не дотягивала, и ее пристроили в «прослойку», что «оскорбительно для коллектива», но кто его (коллектив) вообще спрашивал?</p>
<p>Так вот, самый авторитетный представитель этой прослойки Максим Горький в своей речи в защиту Бабеля написал: «Такого красочного и живого изображения единичных бойцов, которое давало бы мне ясное представление о психике всего коллектива, всей массы «Конармии» и помогло бы мне понять силу, которая позволила ей совершить исторический, изумительный ее поход,– я не знаю в русской литературе».</p>
<p>Направление ответного удара было рассчитано правильно. Семен замолчал, письма-протесты прекратились, возражать открыто против «исторического, изумительного» похода» было как минимум странно. Но осадочек остался, и его таки хватит, чтобы засыпать Исаака Бабеля с головой. Случится это в 1940 году. Умел Буденный выжидать. Бабель надеялся, что с его связями беспокоиться нечего. Даже произнес пару «хвалебных од» в сторону отца народов Иосифа Сталина. Помогло, но ненадолго.</p>
<p>В мае 1939 его арестовали, в январе 1940 расстреляли, точное место захоронения до сих пор не известно. А его визави благополучно, в почете и комфорте, дожил до 90-летнего юбилея, и в 1973 году был похоронен в г. Москве под забором из красного кирпича, больше известном как «Кремлёвская стена». Но мы бы сейчас о нем и не вспоминали, если бы не цикл рассказов «Конармия» Исаака Эммануиловича Бабеля.</p>
<p>ГЛАВА II /ПОКОЛЕНИЯ МОЛЧУНОВ/</p>
<p>И все-таки любопытно, правду описал Бабель или «художественно приукрасил»?<br />
Исаак Бабель летом-осенью 1920 года, в качестве корреспондента газеты «Красный кавалерист», принимал участие<br />
в военном походе Первой конной армии по правобережной Украине. Оказавшись непосредственным очевидцем «героических<br />
подвигов» конармейцев, писатель аккуратно задокументировал их в своем дневнике. А заметки в газете «Красный кавалерист»<br />
не то чтобы противоречили действительности, они просто имели толстенный налет пропаганды. Поэтому в основе рассказов цикла «Конармия» лежит дневник, а не «Красный кавалерист». Надо отметить, после сравнения дневника с рассказами, что таки прав был Горький: Бабель очень приукрасил бойцов конармии и о многом промолчал. Поэтому перед тем, как читать дневник, а его таки надо читать, необходимо нарастить кожу бегемота, одеться в броню и вперед, в чтение. Результат взрывает сознание: тяжелая и некрасивая правда, проявляясь сквозь время, предстает перед нами и каким-то чудом укрепляет, делая проницательнее и сильнее.<br />
Но почему возмущался Буденный и что случилось с «психикой коллектива». Действительно, что побудило вчерашних тихих крестьян внезапно стать убийцами, ворами и насильниками? Кто конкретно состоял в Первой конной и как вообще она возникла?<br />
Считается, что идея объединить разрозненные отряды, вскочивших на коня и самопровозгласивших себя казаками, бывших крестьян, принадлежит народному комиссару по военным делам Льву Давидовичу Троцкому (Бронштейну). Его девизом «На коня, пролетарий!» осенью 1919 года были обклеены все города и села Украины, Белоруссии и России.<br />
Впечатляет? Судя по результату – не особенно. Пролетариев в конных отрядах не наблюдалось. Подумайте сами, с чего это вдруг рабочие, которые жили в городах и лошадь видели только в комплекте с извозчиком, на нее (лошадь) взлезли бы и поскакали? Вот коровы – другое дело, коровы были во многих дворах Киева, Москвы, Харькова, Петрограда, Одессы и прочих местечек. Но скакать на корове с шашкой наголо, сами понимаете, не так эффектно.</p>
<p>Даже странно, что партия рабочих, как она себя величала, была не совсем в курсе жизни самих рабочих и их кавалерийских способностей. Более того, пролетарии получали определенную профессиональную квалификацию, на обучение которой иногда уходили годы, поэтому как-то даже не дальновидно было рабочей партии отправлять своих высококвалифицированных товарищей под пули и шашки. Да, на какие только жертвы (кроме личных) пойдешь в борьбе за долгожданный царский трон. Поэтому в Петрограде в срочном порядке были организованы кавалерийские экспресс-курсы с таким же экспресс-результатом в виде «мешка», болтающегося на лошади. В интернете есть документальные съемки, посмотрите – грустно не будет, хотя и жаль этих несчастных. Мне жаль, но Общество с Очень Ограниченной Ответственностью «Ленин и Ко» жалости не ведало. Да и на кого им было опираться? Уж точно не на 85% населения, представляющих крестьян с их буржуазными частнособственническими интересами.<br />
В 1918 – 1921 годах крестьянские восстания вспыхивали по всей стране. Большевики едва успевали их, так сказать, «ликвидировать». В письме к Троцкому в марте 1919 года командующий 4-ой армией Восточного фронта М.В. Фрунзе писал о самом крупном в Поволжье восстании – Чапанном: «&#8230;Движение носило массовый и организованный характер&#8230; Восстание шло под лозунгами: «Да здравствует Советская власть на платформе Октябрьской революции!», «Долой коммунистов и коммуну!»». Удивительное дело, оказывается были невообразимые отличия между советской властью и коммунистами. Так что лозунг: «Социалистическое отечество в опасности! Крестьянин на коня!» не мог возникнуть.</p>
<p>Восставшие Поволжья были жестоко подавлены: командарм Фрунзе докладывал Ленину: «При подавлении восстания убито, по не полным сведениям, не менее 1000 человек. Кроме того, расстеряло свыше 600 главарей и кулаков. Село Усинское сожжено совершенно». Уничтожив основные силы восставших, большевики обрушили на крестьян Поволжья массовые репрессии: сгоняли их в концлагеря, расстреливали, вешали и топили в реках, деревни сжигали.<br />
Но была, среди 85% сельского населения, группа малоземельного, неимущего, озлобленного и вооруженного в первой мировой войне селянства, которое о лошади знало не понаслышке. Эта воинственная группа в начале 1918 года сама организовалась в конные отряды, постепенно объединившись под руководством такого же донского крестьянина Бориса Думенко.<br />
Назывался этот отряд Сводный крестьянский социалистический полк. Правда мысль о защите революции в их головы если и залетала, то явно не задерживалась. Цель сего похода была куда приземлённее, конкретнее и осязаемей: восстановить «справедливость» для себя лично и как можно быстрее. Что выражалось в набивании мешков, телег и подвод экспроприированным добром.<br />
Долго смотреть на буквально бесхозные массы не ограничивающих себя моральными принципами крестьян вожди пролетариата не могли, а посему постановили прибрать их к рукам, т.е. возглавить. Для чего экстренно начали отправлять в крестьянские отряды комиссаров. Но популярность комиссаров и самой партии большевиков, как до, так и после октябрьского переворота, была не больше 10 %. С этим что-то надо было делать, и В. Ленин 24 января 1918 года на II Всероссийском Съезде Советов провозглашает новый лозунг: «Грабь награбленное», подыгрывая выступлению некоего Шамова (еще один «донской казак», из числа иногородних) «мы грабим грабителей». Популярности большевикам этот лозунг прибавил, зато численность населения убавил немало.</p>
<p>О том, как это происходило можно представить из маленьких рассказов Бабеля, созданных в период его работы в газете М. Горького «Новая жизнь». Рассказ «Битые»: «&#8230;Я хожу и читаю о расстрелах, о том, как город наш провел еще одну свою ночь. Я иду туда, где каждое утро подводят итоги&#8230; Я заговариваю со сторожем. – Этого хоть похоронят, – говорит он. – А то вон у нас лежат штук тридцать, по три недели лежат, каждый день сваливают&#8230;<br />
Раньше опрашивали – кто убит, когда, кем. Теперь бросили. Пишут на листочке – «неизвестного звания мужчина» и относят в морг. Привозят красноармейцы, милиционеры, всякие люди. Эти визиты – утренние и ночью – длятся год без перерыва, без передышки. В последнее время количество трупов повысилось до крайности. Если кто, от нечего делать, задает вопрос – милиционеры отвечают: «Убит при грабеже»&#8230; На другом столе я нахожу его подругу – дворянку, Франциску Бритти. Она также тонка и высока, как князь. Мертвая – она хранит печать красоты и дерзости. Она рыдает, она презрительно хохочет над убийцами.<br />
Я узнаю самое главное: трупы не хоронят, потому что не на что их хоронить. Больница не хочет тратиться на похороны. Родных нет. Комиссариат не внемлет просьбам, отговаривается и отписывается. Администрация пойдет в Смольный.<br />
Неубранные трупы – злоба дня в больнице. Кто уберет – это, кажется, сделалось вопросом самолюбия. – Вы били, – с ожесточением доказывает фельдшер, – вы и убирайте. Сваливать ума хватает&#8230; Ведь их, битых-то, что ни день – десятки. То расстрел, то грабеже&#8230; Уж сколько бумаг написали».</p>
<p>Напомню, что происходящее имело место зимой 1918 года в период диктатуры пролетариата. Ее ревностный приверженец и вдохновитель В. Ульянов в том же году в своей работе «Пролетарская революция и ренегат Каутский» писал: «Революционная диктатура пролетариата есть власть, завоеванная и поддерживаемая насилием пролетариата над буржуазией, власть, не связанная никакими законами». Гениальное решение – всех измазать в убийствах и прочих неприглядных деяниях, и вот уже некому выступить обвинителем.<br />
За диктатурой пролетариата на несчастное народонаселение обрушился красный террор с первыми концлагерями, заложниками и расстрелами. С судом, следствием и наказанием в одном лице, это страшилище имело название: «Чрезвычайная комиссия», о ней чуть позже.<br />
Статистика констатировала: в 1916 году население Петрограда составляло 2415,7 тысяч человек, в 1919 году осталось 900,0 тысяч, а к 1920 – 740,0 тысяч человек. «Обезлюдение» Петрограда после февральской революции, когда к 1920 году население города сократилось в три раза, С. А. Новосельский назвал «беспримерным и небывалым в истории».<br />
А теперь ответьте себе на вопрос: зачем погибли люди, зачем были поломаны судьбы выживших, ради чего? Вы, уважаемый читатель, можете, даже не вслух, назвать эти достигнутые высокие цели?<br />
Цели, ради которых вы лично готовы были бы расстаться со своей жизнью, с жизнью близких, родных, друзей?<br />
Как говорил Бабель несколькими годами позднее: «Пролетарии – пролетели», да у них и шансов не было. Исследователь советской политической системы М.С. Восленский описывал это так: «В окружении Ленина рабочих практически не было ни в годы подполья, ни после прихода к власти. Советским правительством руководили т.н. профессиональные революционеры, большинство из которых никогда не были рабочими». Анализируя практику управления в Советской России и СССР, Восленский приходит к выводу, что диктатура действительно имела место, но это была диктатура не пролетариата, а партийной номенклатуры.</p>
<p>А как все цивилизованно начиналось: на осень 1917 года Временное правительство назначило выборы в Государственную думу, в компетенцию которой входили два важнейших для народа вопроса: распределение земли и выход из войны с Германией. Рассчитывали, что в России произошла а-ля французская революция только без усекновения царственных голов. Но была проблема. Проблема называлась большевики (которые, кстати, являлись меньшинством).<br />
Как любые радикалы они были на дне политического рейтинга, и в новую Госдуму хотя и попали, но в не решающем ничего количестве голосов (10%), а им так хотелось восседать на нежданно освободившемся троне!<br />
Так почему бы для реализации цели кучки властолюбцев не подтолкнуть и народные массы на решение своих маленьких мечтаний: немного пограбить, набить кому карман, кому сундук? Очень полюбовно договорились. Но это так сказать для умных и беспринципных, а для не очень умных запевали песенки, как в рассказе Бабеля «Дворец материнства» из того же петербургского периода: «Женщины будут поступать во Дворец на восьмом месяце беременности. Полтора месяца до родов они проведут в условиях покоя, сытости и разумной работы. Платы никакой. Рождение детей – дань государству. Государство оплачивает ее. После родов матери остаются во Дворце в течение 10–20–42 дней, до полного восстановления сил. Раньше из приютов уходили на третий день: «по хозяйству некому присмотреть, дети не кормлены». Предполагается устроить школу хозяек-заместительниц. Заместительницы будут следить за домом рожениц».</p>
<p>Интересненькое дело: пока жена «отдыхает» во Дворце, муж, значит, тоже не бесхозный болтается: «заместительница» о нем заботится. Сказочники.<br />
Тяжелее же всего, среди этого катаклизма, жилось думающим и совестливым людям, не успевшим или не пожелавшим покидать свою Родину. Правда, жилось им в бывшей Российской империи не долго, они массово пополняли морги, концлагеря, перемещались на новые поселения&#8230;<br />
Так зачем же так усиленно уничтожали народ страны? Потому, что новой власти нужен был новый вид людей «гомо-советикус», а для этого должно было быть поменьше тех, кто помнил о жизни во времена власти угнетателей и эксплуататоров, и не только помнил, а еще и транслировал свои воспоминания «направо и налево». Для искоренения этого неконтролируемого процесса надо было посеять страх в душах людей думающих, сравнивающих и приходящих к определенным выводам.<br />
Страх, кстати, весьма удобная для властей эмоция. Недавно ученые, проведя опыты на мышах, обнаружили, что страх передается по наследству их детям и внукам. Причем, не просто передается, но и усиливается. Таким образом, через пару поколений получаете страну перепуганных и послушных «мышей», радостно вопиющих на всех демонстрациях: «Как хорошо в стране советской жить!». Мы даже учили наизусть фамилии этих хорошо живущих счастливцев из политбюро.<br />
К сожалению, неприятная и горькая правда заключается в том, дорогой читатель, что мы с вами в большинстве своем как раз и являемся потомками либо перепуганных молчунов, либо тех, кто подносил патроны экспроприатарам, либо тех, кто непосредственно экспроприировал. Лишь небольшая часть среди нас потомков тех принципиальных смельчаков, кто шел против системы, отстаивая свои жизненные принципы, без надежды на результат, жертвуя своим здоровьем, карьерой и жизнью&#8230;</p>
<p>У Василя Симоненко есть стихотворение, написанное им в 1958 году.<br />
«Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,<br />
В морозні ранки, і вечірній час,<br />
І в свята гомінки, і в дні робочі<br />
Ми думаємо, правнуки, про вас.<br />
Ми думаєм про вас – і тому наші руки<br />
Не в’януть біля плуга і станка,<br />
Тому серця у нас не витончена мука,<br />
А радість голосиста і дзвінка.<br />
Ні, то не сум промінить риса кожна,<br />
То творчість б’є з натхненних наших віч,<br />
А творчість завжди мрійна і тривожна,<br />
Немов травнева неспокійна ніч.<br />
Ні, сонний спокій зовсім нам не сниться,<br />
Ні, нас не вабить ніжна тишина –<br />
Прийдешнє осяває наші лиця,<br />
Неспокій творчий з вічністю єдна.<br />
І тому ми спокійно і суворо<br />
Стрічаємо у праці і борні<br />
Наклепи злобні і тупі докори,<br />
Потоки божевільної брехні.<br />
Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,<br />
В морозні ранки і вечірній час,<br />
На свята гомінкі і в дні робочі,<br />
Нащадки дорогі, ми захищаєм вас».</p>
<p>&nbsp;</p>
<form method="POST" accept-charset="utf-8" action="https://www.liqpay.ua/api/3/checkout">
	<input type="hidden" name="data" value="eyJ2ZXJzaW9uIjozLCJhY3Rpb24iOiJwYXkiLCJwdWJsaWNfa2V5IjoiaTg0Njc0MDAxMjc0IiwiYW1vdW50IjoiMTIwIiwiY3VycmVuY3kiOiJVQUgiLCJkZXNjcmlwdGlvbiI6ItCa0L7QvdC90L7QuSDQtNC+0YDQvtCz0L7QuSDQkdCw0LHQtdC70Y8iLCJ0eXBlIjoiYnV5Iiwic2VydmVyX3VybCI6Imh0dHA6Ly9mb3hwdWJsaXNoaW5nLmluLnVhL2tvbm5veS1kb3JvZ295LWJhYmVseWEvIiwibGFuZ3VhZ2UiOiJydSJ9" /><br />
	<input type="hidden" name="signature" value="ETD39RFQcUKV9pkOvvMsPHNYtZ4=" /><br />
	<button style="border: none !important; display:inline-block !important;text-align: center !important;padding: 7px 20px !important; color: #fff !important; font-size:16px !important; font-weight: 600 !important; font-family:OpenSans, sans-serif; cursor: pointer !important; border-radius: 2px !important; background: rgb(183,43,43) !important;"><br />
		<img src="https://static.liqpay.ua/buttons/logo-small.png" name="btn_text" style="margin-right: 7px !important; vertical-align: middle !important;"/><br />
		<span style="vertical-align:middle; !important">Сплатити 120 UAH</span><br />
	</button><br />
</form>
<br/><br/>]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://foxpublishing.in.ua/konnoy-dorogoy-babelya/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>2</slash:comments>
		</item>
	</channel>
</rss>
