Спадкове відчуття

Шановне товариство! Почну свій маленький нарис з цитати, що “летіла” до нас аж з минулого століття, а точніше з 1912 року, та попри всі історичні бурхливі події, зберегла всю свою сутність та дивовижну актуальність. Звучить ця фраза (мовою оригінала) так:

 «Когда входишь в храм, тебя охватывает молитвенное настроение, а когда входишь в помещение Киевского округа путей сообщения, то чувствуешь, что надо «дать»».

 Ці щирі слова “надо дать” вилетіли з вуст не аби кого, а самого ревізора міністерства шляхів сполучення пана Літовченка, і проголосив він їх не тихенько вдома на кухні, а прилюдно на судовому процесі, що проходив в Києві в тому ж таки 1912 році, по справі київської «путейской панамы».

 Що то була за “панама”, звідки така назва й до чого нам наразі це все, я поступово поясню.

 А почну з того, що для свідомого розуміння подій сучасних таки треба ретельно вивчати події, здавалось б, “застарілого” минулого. Чому? Тому, що минуле в деяких бізнесово-державних зв’язках раптом виявилось найреальнішим сьогоденням. І хто знає, може декому вималюється і на майбутнє. А ті схеми, що теперішні деякі махінатори-чиновники видають, як своє ноу-хау, їхні минулі попередники “їли на сніданок”.

 Одним з таких прикладів і є справа “путейської панами” і тому дивимось уважно.

 По перше, що таке “панама”? Цей вислів з’явився після одного судового процесу, що проходив у Франції наприкінці ХІХ століття й увійшов до Великої енциклопедії Ларусса, як найскандальніший процес за всю історію Французької республіки.

Одна відома на той час місцева приватна компанія через чисельні випуски акцій зібрала грошей з 700 тисяч французів, а потім збанкрутувала, так і не побудувавши Панамський канал, як обіцяла своїм чисельним акціонерам, які мріяли про неосяжні дивіденди. Але скандал був не з банкрутства, а з методів ведення бізнесу власниками компанії, що й призвели до банкрутства.

 Річ у тому, що для випуску певної кількості акцій в той час потрібен був дозвіл парламенту. І так сталось, що тогочасні французькі парламентарі, а разом з ними й міністри та деякі журналісти (бо треба ж було формувати відповідну позитивну суспільну думку) отримали від власників приватної компанії за цю підтримку, саме його — ХАБАРЯ!

 “У 1892—1893 роках велике число міністрів були звинувачені французькими націоналістами в отриманні хабарів від де Лессепса в 1888 році для розв’язання питання про випуск позики, що призвело до процесу над Лессепсом та його сином Шарлем. Між тим, 510 членів парламенту — в тому числі шість міністрів — були звинувачені в отриманні хабарів від Панамської компанії за приховування від громадськості інформації про фінансовий стан компанії.

Слідство над керівництвом Панамської компанії тривало близько трьох років. На лаві підсудних опинилися обидва Лессепси, Густав Ейфельі ще дві посадові особи Панамської компанії. Фердинанд і Шарль Лессепси були засуджені до п’яти років в’язниці й грошового штрафу; Ейфель і двоє інших обвинувачених — до двох років в’язниці та грошового штрафу. Проте ніхто із засуджених не відбув свій термін: щодо Фердинанда Лессепса вирок не набув чинності через його вік і заслуги, а вирок іншим чотирьом було скасовано судом вищої інстанції через чотири місяці.” /uk.wikipedia.org/

Саме після цього Панамського скандалу будь-які корупційні зв’язки між чиновниками та бізнесом називали “панама”.

А тепер повернемось до Києва, до нашої “путейської панами” і записам в “амбарній” книзі, які й спричинили скандал і судові справи.

Наводжу уривок з газети “Киевская мысль” за 1912 рік (мова оригінала):

 “В Киевской судебной палате с участием сословных представителей слушалось вчера два путейских дела, первые из серии дел, именуемых путейской панамой: первое дело о пот.двор. Т.П. Доковском и второе о двор. К.Ф. Милобензском и бывшим гласном киевской городской думы купце В.Г. Леснере.

 Оба дела возникли после обыска, произведенного 08 августа 1910 года у поставщика каменного угля для нужд киевского округа путей сообщения Леснера в связи с делом заведующего мастерскими киевского округа инженера Чирьева.

Во время обыска отобраны были у Леснера кассовые книги, в которых оказались записи, компрометирующие названных обвиняемых, а именно: в кассовых книгах за 1907, 1908 и 1910 года имеются такие записи: «Расходы по поставкам… Дак. 100+75», «Расход в окр. Д. 75», «За счет торг. углем… % по поставкам (Д) … 25» и целый ряд других аналогичных записей.

Спрошенный судебным следователем Леснер показал, что во всех приведенных записях, кроме двух, отмечены случаи уплаты денежных подарков служившему в механическом отделе правления киевского округа путей сообщения инженеру Доковскому, фамилия которого означалась им слогом «Дак» и буквой «Д».

Даковский, – показывал Леснер, – настойчиво требовал денег, и он, Леснер, подчиняясь этим требованиям, давал ему взятки потому, что Даковский задерживал по механическому отделу распоряжение о своевременной уплате денег за поставку угля. Размер денежных подарков Даковский определял сам, требуя иногда прибавки, если находил данную ему в виде взятки сумму недостаточной…”

 Схема була така: комерсант постачав вугілля на склад київського округу, сповіщав про постачання правління; фахівець вищезгаданого механічного відділу приймав товар в кількості, проводив хімічний аналіз якості вугілля і за результатами подавав доповідь. Після того, як доповідь надходила до правління, останнім приймалось доленосне рішення про жадану оплату постачання. Виходило так, що без доповіді — грошей комерсанту чекати-недочекатись. Про що свідчить наступний діалог з тієї ж справи:

 «Однажды, при встрече со мной у Семадени, Леснер сказал мне:

- Не везет мне!

- А что такое?

- А вот назначили в округ «хапуг», приходится давать сверх следуемого. Имею я квитанцию о приеме угля, а денег получить сейчас же не могу — Доковский задерживает доклад. Я ему дал 50 р. – и дело было сделано…»

 По цьому епізоду справи суд з вироком довго не вагався:

«Палата признала Доковского виновным в вымогательстве и приговорила к заключению в арестантское отделение на 2 года».

Та це ще не кінець історії про спадковість минулого століття. Мова піде про сучасні конкурси на отримання державного замовлення, у тому числі й через платформу “Прозоро”. Виявляється і тут ми не є першими.

 Як стало відомо на тому ж судовому розгляді справи “путейской панамы», торги на отримання підряду на виконання робіт, або постачання матеріалу для потреб державних компаній проводились максимально прозоро і чесно (нібито), але виявився суттєвий нюанс, а саме: термін виконання. Саме він виставлявся таким, який могли виконати лише ті наближені до чиновницької влади постачальники, яким вони (чиновники) заздалегідь, ще далеко до початку оголошення вимог торгів, надавали данні про необхідну кількість та якість матеріалів. І тому ці бізнесмени заздалегідь закуповували все необхідне і таким чином вибивали з торгів усіх “сторонніх” постачальників. Останні, не зважаючи на запропоновану ними ціну, шансів виграти торги не мали, бо не встигали по термінах виконання (через відсутність необхідних матеріалів на своїх складах). Ну, чим не відкриті та чесні торги?! Елегантно, погодьтесь!

Я тепер прошу Вас, шановний Читачу, замислитись над масштабом питання, що “прилетіло” до нас з минулих часів. Всі наші схеми вже були давно відомі, нічого нового ми (на жаль, чи на щастя) не вигадали. То може це – “надо дать” вічна наша “карма”, що невідривно повзе за нами крізь бурхливе минуле, і при нагоді постає, як той Фенікс, жива-здорова у всій красі?

Тоді на що сподівались 73% електорату в славнозвісному виборчому процесі 2019 року? На які такі “нові” обличчя, руки, ноги, хвіст”? Про що ми?!

Замисліться, з 1910 року вже стільки нових фізіономій змінилося, не кажучи вже про політичні устрої, ну той що? — “панама-невмируща” пережила усіх! Чому? А тому, що є в мене до Вас (безумовно порядної та принципової людини) абсолютно просте питання: від якої суми “панами” (відката) Ви, найчесніша у світі людина і непримиримий борець з корупцію, не змогли б відмовитись? Може від ста тисяч грошових одиниць? Ні? А від мільйона? Знову ні? А від ста мільйонів? На якій цифрі, з кількома нулями після одиниці закінчується Ваша непохитна чесність та принциповість? Дайте собі відповідь! Так отож.

 І тому вимальовується така собі невтішна сучасна реальність: усе наше поважне і не дуже, панство гіпотетично розподіляється на такі три нерівні частини: першу частину складають мізерні, але шановані 0,1% таких громадян, які не візьмуть хабар, скільки б не пропонували. Думаю, що такі люди є, але підозрюю: чисельність їх настільки мала, що ніяким чином не може вплинути на реалії сьогодення, чи майбутнього.

Друга частина складає гіпотетичні 10% тих “обранців долі”, яким “заносять”.

І нарешті третя, найбільша частина складається з 89% порядних (майже) громадян, що щиро і принципово засуджують корупціонерів з відчуттям лютої ненависті, за якою приховується величезна заздрість, що тим “заносять”, а їм (таким працьовитим) — ні копійчини не перепадає. От і вся різниця між 10% та 89% нашого милого населення!

І саме тому перетікання з частини 89% до спільноти обранців 10% частини являє собою наше українське нескінченне “колесо Сансари”. Зрозуміло, що ніяка нова фізіономія, рога, хвіст чи копита не в змозі перервати “панаму”, бо воно ж колесо, тобто безперервне!

А що зможе? Зрозуміло, що невідворотність та законність (справедливість) покарання. Який сенс в корупційній діяльності, коли незабаром конфіскують геть усе і привіт “тюрма, Сибір”.

Більшість з нас, на щастя, є природно законослухняними громадянами. Тому неминучість покарання є дуже вагомим запобіжником злочинних дій.

 Але це ж не про нашу судову систему. І знову безвихідь? Може й ні.

 Є, наприклад, варіант повністю відмовитись від судової системи України та перейти на аутсорсинг до Британського суддівства, чи судової системи США, причому років так на 50-т, щоб перервати спадковість суддівських династій “вовків-підрахуїв”.

 Що скажете, розумний Читачу? Думаєте не вистачить грошей?- повірте, ще й “в плюсах” будемо, дивлячись скільки “заносять”. Пам’ятаєте відео “Кочегарка Іванова” – ні? Можете подивитись в YouTube.

А от чого (поки що) не вистачає нам, так це політичної сміливості владним керманичам та характеру українській нації ! Але ми знаємо, що нація наша має характер і вона його неодноразово демонструвала і зараз демонструє, і не дає владі втратити країну!

Так що справа не в грошах, а в нас самих! І це гарна “новина”, а от чи дійде черга до “кочегарок” ще при їх житті – питання відкрите. А як Ви вважаєте, поміркований Читачу?

Повну версію газетних статей можна знайтина на сайті бібліотеки ім. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/